Тема 2. Психологія особистості

 

1. Індивідуально-психологічні властивості особистості. Типи нервової системи. Темперамент. Типи темпераменту. Задатки.

Індивідуально-психологічні властивості особистості – це стійкі, унікальні особливості психіки людини, які відрізняють її від інших і визначають її поведінку, реакції та ставлення до світу. До них належать темперамент, характер, здібності та спрямованість.

Типи нервової системи (за І.П. Павловим) є фізіологічною основою індивідуальних відмінностей. Вони характеризуються силою, врівноваженістю та рухливістю нервових процесів (збудження та гальмування):

• Сила: Здатність нервових клітин витримувати тривалі або сильні навантаження.
• Врівноваженість: Співвідношення процесів збудження та гальмування.
• Рухливість: Швидкість зміни процесів збудження та гальмування.

Темперамент – це сукупність індивідуальних особливостей людини, що характеризують динаміку її психічної діяльності: швидкість, інтенсивність, темп і ритм психічних процесів, ступінь емоційної збудливості. Темперамент є вродженою властивістю і практично не змінюється протягом життя. Він не визначає зміст психіки (що людина думає чи відчуває), а лише її форму (як вона це робить).

Типи темпераменту (за Гіппократом, пізніше розроблені І.П. Павловим):

·       Холерик: Сильний, неврівноважений, рухливий тип нервової системи. Характеризується швидкими, сильними, але нестійкими емоціями, імпульсивністю, енергійністю, схильністю до різких змін настрою.

·       Сангвінік: Сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи. Відрізняється жвавістю, оптимізмом, легкістю у спілкуванні, швидкою зміною вражень, високою працездатністю, але може бути поверхневим.

·       Флегматик: Сильний, врівноважений, інертний тип нервової системи. Характеризується спокоєм, повільністю, стабільністю, низькою емоційною збудливістю, наполегливістю, схильністю до рутинної роботи.

·       Меланхолік: Слабкий, неврівноважений, інертний тип нервової системи. Відрізняється високою чутливістю, вразливістю, схильністю до глибоких переживань, замкнутістю, низькою активністю, швидкою стомлюваністю.

Задатки – це вроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку, органів чуття та руху, які є природною передумовою для розвитку здібностей. Задатки самі по собі не є здібностями, а лише потенціалом для їх формування. Наприклад, особливості будови голосових зв'язок можуть бути задатками для музичних здібностей.

2. Психосоціальні властивості людини. Характер: його структура та формування.

Психосоціальні властивості людини – це індивідуальні особливості психіки, які формуються та проявляються у взаємодії людини з соціальним середовищем. Вони відображають вплив суспільства, виховання, культури та міжособистісних відносин на особистість. До них належить, перш за все, характер.

Характер (від грецького "character" – риса, ознака) – це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей особистості, що виявляються у її типових способах поведінки, ставленні до дійсності та інших людей. Характер формується протягом життя і є соціально обумовленим.

Структура характеру включає в себе системи ставлень особистості:

• Ставлення до інших людей: (наприклад, колективізм, егоїзм, альтруїзм, чуйність, грубість).
• Ставлення до діяльності: (наприклад, працьовитість, лінь, відповідальність, недбалість, ініціативність).
• Ставлення до себе: (наприклад, самооцінка, самокритичність, скромність, зарозумілість, почуття власної гідності).
• Ставлення до речей: (наприклад, ощадливість, марнотратство, акуратність).

Формування характеру – це складний і тривалий процес, що відбувається під впливом багатьох факторів:

• Виховання: Сім'я, школа, соціальні інститути відіграють ключову роль у формуванні моральних норм, цінностей, звичок.
• Соціальне середовище: Культура, суспільні відносини, групи, до яких належить людина, впливають на її поведінку та світогляд.
• Діяльність: Практична діяльність, навчання, праця, спілкування формують і закріплюють певні риси характеру.
• Життєвий досвід: Пережиті події, успіхи та невдачі, кризи та досягнення залишають свій відбиток на характері.
• Самовиховання: Свідома робота над собою, розвиток бажаних рис та подолання небажаних.

3. Основні теорії особистості. Психологічна структура особистості.

Існує безліч теорій особистості, кожна з яких пропонує своє розуміння її структури, розвитку та функціонування. Деякі з найвпливовіших:

• Психодинамічні теорії (З. Фрейд, К. Юнг, А. Адлер): Акцентують увагу на несвідомих мотивах, конфліктах та ранньому дитячому досвіді як визначальних факторах особистості.
• Гуманістичні теорії (А. Маслоу, К. Роджерс): Підкреслюють унікальність людини, її прагнення до самоактуалізації, особистісного зростання та реалізації власного потенціалу.
• Когнітивні теорії (Дж. Келлі, А. Бек): Зосереджуються на тому, як люди сприймають, інтерпретують та обробляють інформацію, і як ці когнітивні процеси впливають на їхню поведінку та емоції.
• Рисові теорії (Г. Олпорт, Р. Кеттелл, Г. Айзенк): Визначають особистість як сукупність стійких рис (диспозицій), які можна виміряти та які передбачають поведінку.
• Соціально-когнітивні теорії (А. Бандура): Наголошують на взаємодії між особистістю, поведінкою та середовищем, а також на ролі навчання через спостереження та саморегуляції.

Психологічна структура особистості – це сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих компонентів, що утворюють цілісну систему особистості. Хоча різні теорії пропонують свої моделі, можна виділити основні складові:

• Спрямованість особистості: Сукупність потреб, мотивів, інтересів, переконань, ідеалів, світогляду, що визначають основні життєві цілі та цінності людини.
• Здібності: Індивідуально-психологічні особливості, що забезпечують успішне виконання певних видів діяльності (наприклад, музичні, математичні, організаторські здібності).
• Характер: Сукупність стійких рис, що проявляються у ставленні до себе, інших, діяльності та речей.
• Темперамент: Динамічні особливості психічної діяльності (швидкість, інтенсивність, емоційність).

4. Поняття про мотивацію. Мотиваційна сфера у людини. Спрямованість як система відношень особистості до дійсності.

Мотивація – це сукупність внутрішніх і зовнішніх рушійних сил, які спонукають людину до дії, визначають її активність, спрямованість, інтенсивність та наполегливість у досягненні цілей. Це процес, що пояснює, чому люди роблять те, що вони роблять.

Мотиваційна сфера у людини – це складна, ієрархічна система, що включає в себе:

• Потреби: Стан нужди або нестачі чогось, що є необхідним для існування та розвитку особистості (наприклад, фізіологічні потреби, потреба в безпеці, любові, повазі, самоактуалізації).
• Мотиви: Усвідомлені або неусвідомлені спонукання до діяльності, пов'язані із задоволенням потреб. Мотив відповідає на питання "заради чого?" або "навіщо?" людина діє.
• Цілі: Усвідомлений образ бажаного результату діяльності, на досягнення якого спрямовані зусилля.
• Інтереси: Пізнавальні мотиви, що виражають спрямованість особистості на певні об'єкти або види діяльності.
• Переконання: Стійкі погляди та принципи, що визначають поведінку та ставлення людини до світу.

Спрямованість особистості – це система домінуючих мотивів, потреб, інтересів, цілей, цінностей та переконань, які визначають основний напрямок життєдіяльності людини, її ставлення до суспільства, інших людей, до себе та до своєї діяльності. Спрямованість є центральним компонентом особистості, що інтегрує всі її властивості та визначає її життєвий шлях. Вона може бути особистісною (спрямованість на себе), діловою (спрямованість на завдання) або комунікативною (спрямованість на взаємодію з іншими).